Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
Э, ололо, моя камрадышка молодая, представляй, я тут на днях какую-то заебатую историю пережил, прям сказку одну наркоманскую. Слушай, подзарядись, бигуди, и готовься к шоку от моего рассказа, ведь наш коноплезависимый герой - это я, стоны-парнишка.
Был как-то наркоманский вечер, знаешь, в туалете темном сидим, закладки и геру жрём, центровой к нам прям пришел, предложил вкуриццо раскумарить. И вот тут я решил вкатить новую тему - покупку псилоцибиновых грибов, ведь химку я уже благополучно отжарил до дыр.
Оказывается, этот центровой знал какого-то спекулянта, который любит нефиг делать, а это значит, что у него всегда есть все вкусности. Мы с ним договорились, и вот я уже попадаю в его тусовочку - такое волшебно-ютубное место, где грибочки растут, словно настоящие цветы, только для радуги в глазах.
Ну, естественно, я решил ограничиться - закладки теперь просто нахуй не нужны, я новую грань решил почувствовать. Геру на полку поставил и грибами заменил, хоть и напряжно выглядело, но доблестно справился с вечеринкой, смешно мутил, раскумаривая каждую шутку под кристалл.
А потом, моя бабка, самое удивительное произошло - я пошел себе устраиваться на работу директором, так, вот прямо нахуй без всяких приглашений. Выйди из долгого да интересного отпуска, и тебя сразу на такую ответственность закидают.
Но знаешь, что в этом история смешная? Я там на работу в грибах приходил, эх, не, в прямом смысле, а в переносном. Но настроение было отличное, как катание на американских горках после кубика кокаина. Шеф меня видит, говорит: "Ну, ты, псих, говнораст?", а я отвечаю: "Да, пацаны, я теперь ваш главный, центровой номер один".
Ха, он раскумарил, стал смеяться, а я ему говорю: "Вот почувствуй, как я тебя в своих грибах таких израскумарю, ты конопель у меня почувствуешь на своей коже, бро". Он, бедолага, сразу согласился, он же типа центровой был, хуле ты будешь делать - аплодировать грибочкам и радоваться, парень, что успел выкатиться на такую бригаду.
А я продолжаю свои игры - проходил я по офису, в этом шлеме директора, как будто всех нахуй посадил и сказал: "Все, народ, работу свою сворачиваем, дрищики, теперь я ваше фашисто-наркоманское начальство". Все раскумарили, как в последний раз, и пошли отмечать мой первый день на работе, какой-то праздник, ёпта.
А на самом деле, я все время подзаряжался грибочками на работе, идеи мне крутились среди метеоритов и галактик, а я только успевал чешить свое верхнее окороковое место. Но все же я не забывал о своих сотрудниках, и вместо обычных премий я раздавал всем океаны счастья и немного своего волшебного пыльца, между прочим, химка отличная, не лажай.
Ну, и естественно, весь офис был счастлив, словно дети после укола взрослым дядей. Мы все стали одной большой наркоманской семьей, и каждый день на работу приходили только искать новые идеи в мире псилоцибиновых фантазий.
Наши клиенты тоже закумарили, когда мы им раскрыли, что наш центровой курил неплохую химеру и находился на почти прекрасности отзыва о его качествах. Они тоже улетали в астралах, прямо со своими товароми домой, и каждый из них раскумаривал нашу продукцию, как настоящий профессионал.
Да, моя подруга, сиди, не веди, но внутри каждого наркомана комика живет мечта стать директором и тусить на работе вместо обычной херни. Ну, а я сделал это, и кайфовал на полную катушку, словно марихуаночный пулеметчик, смотришь, что вышло, одна ништяковая история.